ПОЕТИКА ЕРОСУ І ТАНАТОСУ В НОВЕЛАХ ІВАНА ФРАНКА «СОЙЧИНЕ КРИЛО» ТА «НЕНАЧЕ СОН»

Анотація

У статті розглянуто особливості поетики Еросу і Танатосу в новелах Івана Франка «Сойчине крило» та «Неначе сон». З’ясовано генезу обраних творів та встановлено чинники, що вплинули на їхню появу. Здійснено поглиблений аналіз теоретичних і методологічних основ художньої філософії І. Франка та висвітлено заплутану взаємодію між життям і смертю, коханням і деструкцією в його творах. Проаналізовано використання символів, що є одними з найвиразніших аспектів функціонального виміру Франкової прози. Особливий фокус уваги спрямовано на концепції Еросу, які знаходимо в описах романтичних і сексуальних стосунків або в проявах життєвої сили, та Танатосу, або потягу до смерті й руйнації, який заслужено вважають однією із наскрізних тем в оповіданнях Франка. Поетика Еросу і Танатосу в малій прозі Франка засвідчує усвідомлення неминучості смерті та її всепроникного впливу на людину, а також демонструє жагу до життя, творення та любові. Результати, отримані в ході аналізу обраних новел, сприяють глибшому розумінню загальної панорами малої прози Франка. Сприйняття та критика творів Франка з часом розвивалися, спочатку зосереджуючись на соціальних і класових конфліктах, але все більше визнаючи психологічну та символічну глибину його прози. Сучасне літературознавство нині оцінює творчий спадок Івана Франка як вагомий внесок не лише в українську, а й у світову літературу, оскільки Франкова проза часто пов’язана із загальнолюдською проблематикою. Таким чином, мала проза Івана Франка виходить за межі традиційного літературознавчого аналізу, даючи багатий матеріал для роздумів над вічними темами Еросу і Танатосу. Це робить Франкові твори актуальними та значущими на всі часи, запрошуючи читачів та дослідників замислитися над складністю людського існування крізь призму майстерності його прозових творів.