ТРАДИЦІЯ МІСТОЦЕНТРИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ: КОНЦЕПТИ УРБАНІСТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА
PDF

Ключові слова

культурна пам’ять, літературна традиція, містоцентричність, просторова модель світу, прототип, трансформація, урбаністичний простір cultural memory, literary tradition, city-centricity, spatial model of the world, prototype, transformation, urban space

Як цитувати

ОРМАНЖИ, В. Є. (2023). ТРАДИЦІЯ МІСТОЦЕНТРИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ: КОНЦЕПТИ УРБАНІСТИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА. АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», (2), 32-38. https://doi.org/10.52726/as.humanities/2023.2.4

Анотація

Навколо міста вибудовується цивілізація, тож активний розвиток «міського тексту» часто сприймається як ознака культурної вищості, сталої мистецької традиції. Містоцентричність української літератури довго замовчувалася задля створення іміджу «другосортності» на тлі здобутків імперії, проте в усі часи розвивалася відбиваючи нові етапи творення національного урбаністичного середовища. У статті проаналізовано та розподілено за функціональними ознаками моделі урбаністичного середовища, якими вони постають в українському мистецтві різних періодів. Поряд із тим визначено усталені концепти, тісно пов’язані типами міст, що зумовлює й відповідну ідейно-тематичну спрямованість творів, належних до того чи іншого простору. Найдавніший тематичний концепт, пов’язаний з образом міста – це влада. Укріплені фортеці, розвинені адміністративні центри чи найбільше поселення племені обов’язково мають своїх керівників, незалежно від рівня розвитку. Місто як уособлення влади має потужну лінію розвитку, часто залежну від історичних реалій: тут виокремлюються столиця, провінція, колонія, завойоване місто чи місто-в’язниця – усі вони репрезентують той чи інший тип взаємин спільноти з представниками правлячої верхівки. Інший, не менш давній концепт, – це місто-храм, сакральний топос поклоніння. Тут реалізуються мотиви протистояння чи підкорення гріху, а масштаб проблем розширюється: людина чи спільнота взаємодіють з вищими силами, переймаються глобальними питаннями. Окрім зовнішніх ознак (наявності соборів, храмів, просто місця для поклоніння), такі топоси часто ідеалізовані, зображені неначе зовні. Демократичніша модель, яка представляє собою горизонтальну (усі на рівних), а не вертикальну (ієрархічну) структуру, – це місто-ринок. Можливі варіації – ярмарок, карнавал, порт, тобто усі вияви «низинного», народного життя. Ще одна важлива модель, окреслена в статті, – це місто-академія, освітній та культурний центр, в межах якого відбувається становлення певної ідеології. Цей концепт, на нашу думку, пізніший, до того ж він обмежений історичним плином подій, оскільки тісно пов’язаний з біографіями персонажів-прототипів. За результатами дослідження окреслено особливості вияву названих моделей та їхня трансформація в процесі становлення української літератури.

https://doi.org/10.52726/as.humanities/2023.2.4
PDF

Посилання

Агеєва В. «Бути самій собі ціллю…». Урбанізм і фемінізм : урбаністичні студії ІV. Київ : Всесвіт, 2018. С. 112–127.

Вихор І. Поетичний топос міста та його тематичні різновиди. Studia methodologica. 2011. Вип. 31. С. 140–144.

Турунен А. Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю. Київ : Ніка-Центр, 2018. 280 с.

Яковенко Н. Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVІ–початку XVIII століття. Київ :Laurus, 2012. 472 с.